Виховна година
«Забуттю не підлягає»
Мета:
Ознайомити учнів із подіями 1932-1933 рр. в Україні; формувати пізнавальний
інтерес учнів; виховувати любов до свого народу, співчуття до народного горя,
бажання служити народу і Батьківщини.
Учень
Благословенний
край наш на землі.
Це наша
нафта, наше золото вони.
Ліси,
річки, родюча земля –
Високі гори,
синії моря.
За
працьовитість Бог дав Україні
Поля
пшениці й небо ясно-синє,
Налиті
яблука і дині запашні,
Як могли
статись дні такі страшні?
Ведучий
1932 –
1933. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду
подібного тому, що випав на долю найродючішої країни світи.
Хвилина
мовчання. Всі встають. Запалюють свічки.
- Хто се? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко!
Крихітку хлібця».
Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю
наш! Порятуй від голодної смерті мій народ, у якого дика саранча забрала до
зернини.
Богородице! Матір наша небесна! Свята
Покрово, покровителько люду свято руського! Чи ж не бачите, як доточують кров
із могутнього українського дерева? Чи же не
бачите криниці, повної українських сліз? То не
Україна вже, а велетенська могила. Де ви сили небесні? Господи!
Страждання, муки і горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і біди, й
погибель від землі й народу сущого відведи. Нині, прісно і навіки вічні
відведи. Амінь.
Учень
Давно не
замітала в рідній хаті.
Сама
розхристана, страшна, простоволоса.
Не сила вже
на світі сновигати.
А діти
їсти, їсти, їсти просять.
Учень
Матусю,
хліба, дайте крихту хліба, -
Вуста
безкровні жалібно благали…
Над дітками
простерши руки-крила,
Із божевільні
поглядом співали.
- Мої
маленькі, бідні пташенята.
- Не
плачте, любі, не тужіть не треба.
Ось скоро
вже полинемо до татка,
Він нас
давно чекає нас на небі.
З останніх
сил зібрала зілля-труту,
Варила
довго, долила сльозами,
Пекучим
болем до землі прикута,
Молилась
довго перед образами.
Усіх
п’ятьох відваром напоїла,
Бо знести
оці пекельні муки…
В останнє
діткам личенька умила,
На грудях
склала аж прозорі руки,
Лежать
рядочком наче янголята,
Грудьми
прикрила діток убієнних
Нема кому
родину поховати,
Прийми, о
Боже, душі ці стражденні.
Учень
Не обминула лиха біда всю Україну.
Восени 1932 року, коли з колгоспів був вивезений весь хліб, почалися обшуки по
хатах. Вибирали все: сухарі, картоплю, фрукти. Навесні 1933 року блокували
дороги до міста, аби селяни не вивозили на вокзали, до лікарень голодних дітей
надії на їх порятунок.
Учень
Люди, зрозумівши, що їх чекає голод,
кинулися збирати терен, груші-дички, кислиці, буряки. На млині найкращі речі
обмінювали на борошняні злитки з піском. Їли все, що ловили. Якщо дохла
скотина, то всі поспішали відрізати м'ясо, поки не посипали хлоркою. Весною, як
скрила річка, люди по пояс у воді ловили хоч що-небудь. Їли лободу, калачики,
лопушки. Бувало, що наїдалися отруйних рослин.
Учень
Це остання
хлібина, остання?
Очі горем
налиті вщент.
Батько й
діти не їли зрання.
Це остання
хлібина, остання,
Після неї
голодна смерть.
Взяв
шкуринку дідусь і плаче.
І стареча
рука тремтить.
Сиве око,
сліпе, незряче,
Але серце
його козаче
Б’ється
рівно і хоче жить.
Стали
кожному крихти в горлі,
Спазми в
горлі. Немає слів.
А на вигоні
– труни чорні,
Там де
саваном сніг білів.
Учень
За різними джерелами із 60 млн.
населення голодомор забрав від 6 до 7,5 млн. життів. Голодомор – одна з найстаріших
гуманітарних катастроф в історії людства. Він перевищив втрати нашого народу в
роки другої світової війни. Дії тоталітарного режиму вимагають світового
засудження. Ми повинні зберегти пам'ять про наших
співвітчизників-великомучеників. Подякуємо Богу і селянину за хліб, що на
столі.
Ти освяти
цей хліб, що на столі,
Любов’ю тих, що впали на світанні
На ще не
зораній плугатерем ріллі.
Немає коментарів:
Дописати коментар